Узагальнення правових висновків Верховного Суду станом на 23.04.2021

І. Спори, що виникають з податкових правовідносин

1.1. Постанова КАС ВС від 20.04.2021 по справі №160/2404/20: щодо включення до «Витрат» вартості суми сплаченої цивільно-правової відповідальності (штрафу та пені).

Предметом позову у даній справі були правовідносини щодо формування позивачем витрат, які враховуються при розрахунку бази та обчисленні об`єкту оподаткування податком на прибуток, внаслідок включення до «Витрат» вартості суми сплаченої цивільно-правової відповідальності (штрафу та пені).

Позивач, як сторона по договорам комісії та поставки, не виконавши умови договорів, за відсутності підстав для невизнання пені та штрафу, визнав та сплатив їх, що відобразив в бухгалтерському обліку належним чином.

При цьому, ні в акті перевірки, ані під час судового засідання, відповідачем не зазначено конкретно, які ж норми податкового законодавства позивачем порушені.

Відповідно до положень статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Коригування фінансового результату до оподаткування передбачене вимогами статей 138 ( на різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів), 139 (на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень)) та 140 (на різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій.

За приписами статті 140 Податкового кодексу України встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

У позивача були відсутні підстави для невизнання пені та штрафу, оскільки контрагент позивача є платником податку на прибуток на загальних підставах.

Крім того, відображення визнаних пені та штрафу в бухгалтерському обліку регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000 та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

До інших операційних витрат, зокрема, включаються визнані штрафи, пеня, неустойка.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач сплатив визнані пеню та штраф, даний факт повністю підтверджений первинними документами, що відображено належним чином і в бухгалтерському обліку та претензії щодо оформлення первинних документів у відповідача відсутні.

Відтак, господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Податковим органом, ані під час проведеної перевірки, ані під час судового розгляду справи, не було надано жодних доказів відсутності у позивача мети щодо отримання економічного ефекту від господарських операцій та не вказано, в чому полягала податкова вигода від наявності збитків.

Відповідачем, також, не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов’язаність операцій з господарською діяльністю позивача.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96424497 https://precedent.ua/96424497

 1.2. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 820/1895/17: щодо застосування адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.

Так, за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов`язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.

Отже вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов`язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов`язків.

Натомість, як вже згадувалося вище, із даним позовом позивач звернувся до суду у загальному порядку, отже у останнього були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених статтею 183-3 КАС України.

Відтак, враховуючи наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову контролюючого органу в частині позовних вимог про визнання адміністративного арешту обґрунтованим відповідає правильному застосуванню норм пункту 94.10, підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України. Застосовуючи ці норми, суди попередніх інстанцій вказали на те, що в разі, коли минуло 96 годин з моменту застосування адміністративного арешту він припиняється в силу закону безвідносно до причин, з яких рішення суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту не було прийнято. Суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог податкового органу, оскільки з моменту прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна вже минуло 96 годин, встановленого для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим відповідно до п.п.94.19.1 пункту 94.19 ст. 94 ПК України.

(2) Арешт коштів на рахунках та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків є тотожними поняттями для цілей регулювання податкових правовідносин.

Співвідношення понять «арешт коштів на рахунках» (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, абзац другий пункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України) та «зупинення видаткових операцій на рахунках» (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК України), свідчить, що відповідно до норм ПК України вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу.

Зупинення видаткових операцій на банківських рахунках платника податків як захід примусу можливе у разі, коли відмова платника податків у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не була обумовлена відсутністю законних підстав для її проведення та/або обставинами, передбаченими абзацом п`ятим пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96424722 https://precedent.ua/96424722

 1.3. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 820/1934/17: щодо реальності господарських операцій.

 Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96424771 https://precedent.ua/96424771

 ІІ. Спори, що виникають з питань митної справи

 2.1. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 815/3558/16: щодо визначення митної вартості товару

Орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

При цьому, в розумінні наведених статей Митного кодексу України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Установивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Суд звертає увагу на те, що, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковим, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Разом з цим, як установлено судами першої інстанції та апеляційної інстанції, первісно оскаржуваний товар позивача було випущено відповідачем у вільний обіг за тимчасовими митними деклараціями, при цьому, саме за заявленою декларантом митною вартістю, визначеною за першим методом - за ціною договору.

Ураховуючи, що під час митного оформлення товару позивача та його випуску у вільний обіг за тимчасовими митними деклараціями митницею було визнано заявлену декларантом митну вартість, визначену за основним методом визначення митної вартості товарів - за ціною договору, додаткові документи для підтвердження задекларованої митної вартості митницею не затребувались, отже сумнівів органу доходів і зборів у достовірності відомостей в поданих до митного оформлення товару документах не виникало, а подані документи для підтвердження заявленої митної вартості були визнані достатніми та такими, що давали змогу пересвідчитись у правильності заявленої митної вартості.

При цьому, митний орган обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної позивачем митної вартості товарів заявлених у спірному випадку до декларування, відповідач послався на те, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності.

Повний текст: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96424762 https://precedent.ua/96424762

2.2. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 814/1214/16: щодо повернення надмірно сплачених сум митних платежів.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов`язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов`язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому затвердженим наказом Міндоходів України та Мінфіну України від 30 грудня 2013 року №882/1188 Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та Порядком №618, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Системний аналіз судами попередніх інстанцій статей 301 МК України та 43 Податкового кодексу України, приписів розділу ІІІ Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 18.07.2017 № 643 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Порядок повернення), дав підстави для висновку, що контролюючий орган повинен підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96424752 https://precedent.ua/96424752

 ІІІ. Спори, що виникають з приводу дотримання законодавства про працю та зайнятість населення

 3.1. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 260/586/20: акт перевірки ДПС є самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що без здійснення заходу державного нагляду (контролю) відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України можуть бути накладені лише штрафи на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, установі, організації. У всіх інших випадках вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, проведення заходу державного нагляду (контролю) є обов`язковим.

КАС ВС із цим висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обов`язковість проведення заходу державного нагляду (контролю) не погоджується, оскільки положення ч. 8 ст. 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96424839 https://precedent.ua/96424839

IV. Спори, що виникають з відносин публічної служби

4.1. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 640/15754/19: щодо систематичності вчинення державним службовцем такого дисциплінарного проступку як прогул без поважних причин.

З системного аналізу правових норм у цій справі вбачається, що у разі вчинення державним службовцем прогулу (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, суб`єкт призначення або керівник державної служби має право притягнути такого державного службовця до дисциплінарної відповідальності (у разі якщо не минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, а також якщо не минув один рік після його вчинення) у вигляді оголошення догани.

У разі ж встановлення систематичності (повторно протягом року) відповідного дисциплінарного проступку державного службовця, суб`єкт призначення або керівник державної служби має право застосувати винятковий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади державної служби.

З наведеного вбачається, що обов`язковою умовою для звільнення державного службовця є встановлення систематичності (тобто вчинених неодноразово протягом року) прогулів (відсутності на роботі більше трьох годин) цієї особи без поважних причин.

Разом з цим, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, єдиною належною обставиною, яка свідчить про систематичність вчинення державним службовцем такого дисциплінарного проступку як прогул без поважних причин, є чинне рішення суб`єкта призначення (керівника відповідного державного органу) про накладення на даного державного службовця дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96441545 https://precedent.ua/96441545 

 V. Застосування норм процесуального права під час вирішення спорів

 5.1.  Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 826/6121/18: щодо визнання обставин нововиявленими.

З аналізу наведеної статті вбачається, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.

Тобто, за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладено в основу судового рішення.

До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.

Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:

- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;

- на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;

- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення.

Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Також необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Текст постанови: https://precedent.ua/96441520 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96441520

 5.2. Постанова КАС ВС від 21.04.2021 по справі № 522/12500/20: щодо підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Текст постанови: https://precedent.ua/96441529 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96441529