Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
І. Спори, що виникають з податкових правовідносин
1.1. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 по справі №803/1274/16: диференціації цін пального на АЗС для комерційного чи некомерційного (особистого) використання немає, оскільки через мережу АЗС здійснюється реалізація нафтопродуктів у роздріб кінцевому споживачу з метою некомерційного використання, то контролюючий орган у межах спірних правовідносин не мав обов`язку встановлення факту використання контрагентами позивача придбаних нафтопродуктів з тією чи іншою метою.
Між сторонами виник спір щодо правомірності нарахування податковим органом податкових зобов`язань з акцизного податку з реалізації суб`єктом господарювання - ТОВ «Вог Рітейл», торгівлі підакцизних товарів – нафтопродуктів.
Об`єктом оподаткування акцизним податком є будь-які операції з роздрібної реалізації нафтопродуктів кінцевим споживачам, в незалежності від форми розрахунків. Законодавством чітко визначено можливість розрахунку за придбані у роздріб нафтопродукти як у готівковій формі, так і з використанням відомостей на відпуск, талонів, платіжних карток, смарт-карток (паливних карток).
Через мережу АЗС здійснюється виключно роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу, а тому такі операції оподатковуються акцизним податком відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1 статті 213 ПК України.
Щодо поняття некомерційного використання, то суд уважає, що у значені, в якому його вжито у Податковому кодексі України, нормативно-правових актах, що регулюють порядок реалізації нафтопродуктів у роздріб, слід розуміти, що таким використанням є таке, яке виключає його подальшу реалізацію кінцевим споживачам незалежно від форми розрахунків.
При відпуску нафтопродуктів через мережу АЗС здійснюється розрахункова операція, дата якої є датою виникнення податкових зобов`язань щодо реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (нафтопродуктів) згідно з пунктом 216.9 статті 216 ПК України.
Отже, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатись у розрахунковому документі (фіскальному чеку) як окрема податкова група.
Ставка (розмір) акцизного податку вже закладена в ціні товару пального та відображена на АЗС як ціна пального.
При цьому, диференціації цін пального на АЗС для комерційного чи некомерційного (особистого) використання немає, оскільки через мережу АЗС здійснюється реалізація нафтопродуктів у роздріб кінцевому споживачу з метою некомерційного використання, то контролюючий орган у межах спірних правовідносин не мав обов`язку встановлення факту використання контрагентами позивача придбаних нафтопродуктів з тією чи іншою метою.
За таких обставин посилання позивача на те, що операції з відпуску пального з автозаправної станції суб`єктам господарювання у 2015 році, відпуск пального за талонами, смарт-картами, за договорами поставки не підлягали оподаткуванню акцізним податком, посилання позивача на наявність укладенних договорів до 2015 року а також на наявність Наказу Мінфіну № 14, з посиланням на те, що він (Наказ) виключає оподаткування оподаткування нафтопродуктів, реалізованих «споживачам для їх комерційного використання, до уваги не приймаються.
Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що податкові зобов`язання зі сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі).
За такого правового регулювання та обставин справи суди першої й апеляційної інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, дійшли помилкового висновку про протиправність дій відповідача та, відповідно, наявність підстав для задоволення позову.
Текст постанови:
https://precedent.ua/97043925 https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043925
1.2. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 826/16316/16: щодо отримання бюджетного відшкодування із ПДВ.
Між сторонами виник спір щодо правомірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень яким виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування у сумі, заявленій у податковій декларації позивача, у зв`язку з чим було відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Системне тлумачення вказаних положень дає підстави вважати, що Податковий кодекс України не обмежує бюджетне відшкодування виключно сумою податкового кредиту попереднього звітного періоду, як і не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду. Чинне податкове законодавство не ставить також право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому звітному податковому періоді в нього виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості.
Отримання бюджетного відшкодування не є обов`язком суб`єкта господарювання, а являється його правом. При цьому, законодавчо визначено можливість погашення податкового боргу наступних податкових періодів за рахунок податкового кредиту.
Текст постанови:
https://precedent.ua/97043931 https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043931
1.3. Постанова КАС ВС від 20.05.2021 в справі № 640/10296/20:
у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі основне податкове зобов`язання;
умовою, з якою законодавство пов`язує відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов`язання є отримання від Державної казначейської служби України підтвердження про зарахування грошових коштів на відповідний рахунок.
(1) Отже, у Податкового кодексу України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Разом з тим положення статті 129 Податкового кодексу України містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.
Пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.
Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 Податкового кодексу України застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
Із загальних положень статті 38 Податкового кодексу України також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань на відповідні рахунки держаного бюджету.
Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати основне податкове зобов`язання.
Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
З аналізу вказаних вище законодавчих норм убачається, у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі основне податкове зобов`язання;
/Аналогічну за своїм змістом правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 в справі №804/4602/16/;
(2) Таким чином, з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету контролюючі органи відкривають платнику податків інтегровані картки, за якими відображається стан розрахунків платника з бюджетом. Відомості про сплату податкових зобов`язань платниками податків обліковуються у таких картках за даними електронних реєстрів розрахункових документів. А умовою, з якою законодавство пов`язує відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов`язання є отримання від Державної казначейської служби України підтвердження про зарахування грошових коштів на відповідний рахунок.
Отже, враховуючи відсутність відповідних даних від органів Державної казначейської служби України, відповідач правомірно не відобразив дані щодо оплати податку на прибуток в інтегрованій картці платника - позивача, а тому протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043978 https://precedent.ua/97043978
1.4. Постанова КАС ВС від 20.05.2021 в справі № 815/7403/16: щодо утримання ПДФО та військового збору під час виплати доходу фізичній особі податковим агентом (роботодавцем) за цивільно-правовим договором надання послуг, в якому послуги станом на час проведення фактичної перевірки не надано.
Необхідною умовою для утримання податку з доходів фізичної особи (найманого працівника) та військового збору є наявність факту виплати такого доходу фізичній особі податковим агентом - роботодавцем за трудовою чи цивільно-правовою угодою.
Разом з тим, згідно з пунктом 2.1 вказаних договорів, у межах строку їх дії, «виконавець» зобов`язується завершити виконання роботи і подати замовникові для підписання акт здачі-приймання виконаної роботи, а «замовник» зобов`язується прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаної роботи в 10-ти денний термін з дня подання йому виконавцем названого документа.
Пунктом 3.1 зазначених договорів визначено, що за виконану роботу «замовник» сплачує виконавцеві 2000 грн (згідно умов договорів від 06 січня 2016 року) та 1000 грн (згідно умов договорів від 01 травня 2016 року).
Пунктом 3.2 зазначених договорів також визначено, що оплата виконується не пізніше 10 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання виконаної роботи.
Позаяк, станом на 25.06.2016, тобто на момент проведення фактичної перевірки та складання акту перевірки, послуги за вказаними договорами не було надано у повному обсязі, акти здачі-приймання виконаних робіт не надано замовникові та не підписано сторонами, відповідно і винагорода фактично не нараховувалась.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043979 https://precedent.ua/97043979
1.5. Постанова КАС ВС від 20.05.2021 в справі № 821/1394/16: щодо права платника формування податкового кредиту.
Право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, наданні послуг, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, надання послуг, що підтверджується первинними документами, та використання в господарській діяльності вказаних товару та послуг.
При цьому, податковий кредит з податку на додану вартість має бути підтверджений фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.
За відсутності факту придбання товару, надання послуг, за наявності формально оформлених первинних документів, а також не використання їх в межах господарської діяльності, відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043980 https://precedent.ua/97043980
1.6. Постанова КАС ВС від 20.05.2021 в справі № 826/17615/15: щодо реальності господарських операцій, які надають право на формування податкового кредиту.
Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами та підлягають оцінці з іншими доказами у їх взаємній сукупності.
/Аналогічні правові висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370, від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17/.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043981 https://precedent.ua/97043981
1.7. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 804/4222/17: використання пального, яке отримано від інших платників акцизного податку для власних потреб не є об`єктом оподаткування.
Позивач, який зареєстрований, як платник акцизного податку з реалізації пального і здійснює операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального іншим особам чи будь-які інші операції з пальним на митній території України, які визначені в абзаці другому підпунктом 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України, для здійснення таких операцій повинен складати акцизні накладні на обсяги реалізації, а також на обсяги пального, що використовується для власного споживання, зареєструвавши накладні в Єдиному реєстрі акцизних накладних згідно з пунктом 231.1 статті 231 ПК України.
При цьому суди взяли до уваги пояснення відповідача про те, що такий облік отриманого та реалізованого (витраченого) пального ведеться з метою виявлення об`єкта оподаткування акцизним податком, а саме обсягів перевищення реалізованого (витраченого) пального над отриманим.
Окрім того, суди зазначили, що відповідно до підпункту 213.1.12 пункту 213.1 статті 213 ПК України об`єктом оподаткування є операції з реалізації пального, що перевищують обсяги отриманого від інших платників акцизного податку, за які сплачено акцизний податок. Тобто, використання пального, яке отримано від інших платників акцизного податку для власних потреб не є об`єктом оподаткування.
Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97054863
1.8. Постанова КАС ВС від 13.05.2021 в справі №200/3634/19-а: щодо реальності господарських операцій.
(1) Право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
При цьому, кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
(2) Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб`єкту господарювання у десятиденний термін (пункт 73.5 статті 73 ПК України).
Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1232.
Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року №236.
За вказаного правового регулювання, контролюючий орган має право вчиняти дії щодо проведення зустрічних звірок та оформляти їх результати відповідними довідками (у разі проведення зустрічної звірки) чи актами (у разі неможливість проведення зустрічної звірки), викладення (зазначення) в таких довідках чи актах окремих відомостей (проведення аналізу господарської діяльності та аналізу укладених правочинів суб`єкта господарювання), навіть якщо зазначення такої інформації прямо не передбачено формою довідки чи акта.
Дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційної системи «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб`єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов`язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, податковими органами взагалі не перевірялися первинні документи контрагентів позивача, а враховувалась лише податкова інформація по ланцюгу контрагентів.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.
Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов`язання, які підтверджено документально.
Окрім того, діючим законодавством України не зобов`язано підприємство перевіряти наявність виробничих потужностей, основних засобів у контрагентів по ланцюгу постачання та формувати податковий кредит лише за їх наявності.
Крім того, недостатність трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005231
ІІ. Застосування норм процесуального права
2.1. Визначення юрисдикційної належності спорів
Постанова КАС ВС від 20.05.2021 в справі № 420/3168/20.
Зміст позовних вимог.
Позивач, фізична особа, звернувся із позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАНСІОНАТ ЗОЛОТИЙ БЕРЕГ", у якому просив: визнати протиправними дії Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт ОД 112182280858 об`єкта будівництва "Будівництво пансіонату-профілакторію сімейного типу за адресою: АДРЕСА_1 " та скасувати його; зобов`язати Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради внести відомості до реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування дозволу на виконання будівельних робіт ОД 112182280858 об`єкта "Будівництво пансіонату-профілакторію сімейного типу за адресою: АДРЕСА_1 ".
Рішення судів першої та апеляційної інстанції.
Вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції, а в подальшому суд апеляційної інстанції виходили з того, що спір належить до юрисдикції окружного адміністративного суду.
Правова позиція суду касаційної інстанції.
Переглядаючи справу в касаційному порядку КАС ВС закрив провадження у справі виснувавши наступне.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі 815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
У справі позивач обґрунтовував позовні вимоги порушенням екологічних прав та права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Верховний Суд звернув увагу на правовий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/288/20, згідно з яким: «63. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи …»
У даній справі позивач не знаходиться з відповідачем у відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для третьої особи в справі - замовника будівництва, оскільки він набув право на виконання будівельних робіт та приступив до них.
Також позивач не є учасником публічно-правових відносин, що склались між відповідачем та третьою особою. Позовні вимоги про скасування права третьої особи на виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третіми особами будівельних робіт та наявності у зв`язку з цим порушень екологічних прав позивачів.
Отже, не є публічно-правовим спір щодо управлінських дій суб`єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи. Такий спір є спором про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного й адміністративного права.
Верховний Суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97043982 https://precedent.ua/97043982
2.2. Застосування заходів забезпечення позову
Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі №ЗД/380/54/20
Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована із зазначенням: 1)висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд повинен з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог і бути співмірними з позовними вимогами.
Текст постанови:
https://precedent.ua/97005213 https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005213
ІІІ. Спори, що виникають у сфері містобудівної діяльності
3.1. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 210/5129/17: щодо розгляду справ про порушення у сфері містобудівної діяльності.
(1) Обов`язковою умовою розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності є повідомлення особи, щодо якої розглядається справа, про час та місце розгляду справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи. Крім того, у разі неотримання протоколу про правопорушення та інших документів, на підставі яких особа притягується до відповідальності, такі документи мають бути надіслані рекомендованим листом з повідомленням. При цьому обов`язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
/Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 210/954/17(2-а/210/64/17), від 14 листопада 2019 року у справі № 815/1570/16, від 6 грудня 2019 року у справі № 804/7725/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 360/403/19, від 20 лютого 2020 року у справі № 161/15661/16-а/.
(2) Якщо заявлені позивачем (суб`єктом приватного права) в обґрунтування позову та підтверджені під час розгляду адміністративної справи недоліки у документах, пов`язаних з проведенням перевірки у сфері дотримання, зокрема, вимог містобудівного законодавства, носять формальний характер та не спростовують виявлених під час перевірки порушень, вони не можуть слугувати самостійною підставою для скасування результатів перевірки в цілому. При цьому суди мають детально дослідити питання дотримання суб`єктом владних повноважень встановленого порядку проведення перевірки, причин допущених цим суб`єктом порушень (якщо такі мали місце) та надати правову оцінку виявленим правопорушенням з боку суб`єкта, що перевірявся.
/Аналогічна правова позиція викладена в постанові КАС ВС від 20.05.2020 №809/1031/16/.
Текст постанови:
https://precedent.ua/97054939 https://reyestr.court.gov.ua/Review/97054939
3.2. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 640/2621/19: щодо строків проведення перевірки у сфері містобудівної діяльності.
Направлення на проведення перевірки є визначеною законодавством юридичною підставою, якою підтверджується наявність у посадових осіб контролюючого органу повноважень для здійснення дій з проведення перевірки у межах конкретно вказаного у направленні строку.
З огляду на викладене, вчинення перевіряючими особами дій з проведення перевірки поза межами строку, вказаного у направленні, за відсутності доказів на підтвердження продовження строку його дії свідчить про те, що такі дії вчинені за відсутності у цих осіб відповідних повноважень.
/Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №826/10908/18/.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005027 https://precedent.ua/97005027
3.3. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 813/1091/18: невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку утворюється для захисту прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку (будинків), пов`язаних з реалізацією права спільної власності на будинок, прибудинкову територію. Захист цих прав може здійснюватися ОСББ, зокрема, шляхом звернення до суду для представництва інтересів співвласників.
ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним представником інтересів більшості членів цього об`єднання. ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом. Реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання.
Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005224
IV. Спори, що виникають із земельних правовідносин
4.1. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 500/2606/19: висновок органу Держгеокадастру про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не може бути окремим предметом позовних вимог; він повинен оцінюватися і розглядатися разом із оскарженням рішення відповідної ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та скасування свідоцтва про право власності, отриманого на підставі рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
Позивач, фізична особа, звернувся до суду із позовом до ГУ Держгеокадастру в Київській області про визнання протиправним та скасування висновку від 28.03.2019 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі.
Ухвалою суду першої інстанції, яка залишена в силі постановою суду апеляційної інстанції провадження у справі закрито у зв’язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
КАС ВС розглядаючи касаційну скаргу позивача зазначив наступне.
Висновок відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України і сам по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для учасників цих правовідносин та інших осіб.
Вказаний висновок є документом, з урахуванням якого приймається відповідне рішення сільської (міської) ради, і він вичерпав свою дію фактом виконання шляхом прийняття рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».
З наведеного вбачається, що не підлягає оскарженню рішення органів владних повноважень, які не є кінцевими (остаточними) та не породжують правових наслідків і не можуть порушувати будь-які права. Захисту підлягає тільки реально порушене право.
У разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити) чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видача свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень.
Вказані обставини унеможливлюють розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства, а є підставами для закриття провадження у справі.
/ Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 815/1788/15/.
Ужите формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
Обраний позивачем спосіб захисту (оскарження висновку відповідача) не усуває юридичний конфлікт та сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Колегія суддів вважає, що в аспекті нормативного регулювання окреслених спірних правовідносин та конкретного контексту фактичних обставин спору висновок відповідача про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не може бути окремим предметом позовних вимог; він повинен оцінюватися і розглядатися разом із оскарженням рішення відповідної ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та скасування свідоцтва про право власності, отриманого на підставі рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005191
V. Спори, що виникають з приводу застосування законодавства про працю та зайнятість населення
5.1. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 2340/4811/18: щодо розмежування цивільно-правового та трудового договорів.
Шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
/Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а/.
Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005201
5.2. Постанова КАС ВС від 19.05.2021 в справі № 620/1055/19: щодо проведення повторного інспекційного відвідування.
Проведення інспекційного відвідування щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин не виключає можливості повторного проведення такого, оскільки інспекційні відвідування позивача проведені на підставі різних наказів та направлень на проведення інспекційних відвідувань і у різні періоди, а відтак фіксація відповідачем факту наявності/відсутності такого порушення під час проведення першого інспекційного відвідування не може виключати можливість допущення позивачем порушення законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин у майбутньому та, відповідно, можливості здійснення контрольних заходів щодо виявлення таких порушень, тобто у цьому випадку факт, який був підставою проведення інспекційного відвідування, не є тим самим, а тому посилання позивача на положення абзацу 12 частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» /фізичні особи та посадові особи органів місцевого самоврядування, які подали безпідставне звернення про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом. Повторне проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю), забороняється/, за наведених встановлених судами попередніх інстанцій обставин є безпідставним.
Текст постанови:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97005202 https://precedent.ua/97005202
_03_03.png)
