УЗАГАЛЬНЕННЯ правових висновків Верховного Суду за період 31 травня – 04 червня 2021 року

Справи, що виникають із спорів у сфері містобудівної діяльності

1. Постанова КАС ВС від 01.06.2021 у справі № 280/5550/18: щодо компетенційних спорів.

В цій справі районна рада звернулась із адміністративним позовом до районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення голови районної державної адміністрації  «Про затвердження детального плану території розміщення ТОВ «Біляївський збагачувальний комбінат» кар`єру зі збагачення та переробки каоліну з комплексом будівель та споруд на території Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, за межами населених пунктів», покликаючись на те, що оскаржуване розпорядження відповідача прийняте з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки не проведено громадських слухань у селах Павлівської об`єднаної територіальної громади та відсутнє погодження містобудівної документації з окремою територіальною громадою.

Верховний Суд за результатами касаційного перегляду справи сформував правову позицію щодо права районної ради на звернення до суду із даним позовом.

До адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Отже, спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між районною радою та районною державною адміністрацією, при цьому право районної ради на звернення до суду із позовними вимогами про скасування даного розпорядження не закріплене у жодному нормативно-правовому акті, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позивач у цій справі не має права на звернення до суду /аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № П/811/707/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 298/863/16-а та від 28 квітня 2021 року у справі № 807/426/18/.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97356962 https://precedent.ua/973569622

2. Постанова КАС ВС резолюція на службовій записці не є рішенням керівника органу державного архітектурно-будівельного контролю про продовження строку проведення перевірки.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та (або) зупинення підготовчих та будівельних робіт. Перевірка проводиться у присутності суб`єкта містобудівної діяльності або його представника. При цьому, підставами для проведення позапланової перевірки є, серед іншого, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; перевірка виконання суб`єктом містобудівної діяльності вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Строк проведення перевірки не може перевищувати десяти робочих днів, а у разі потреби строк перевірки може бути продовжений не більше ніж на два робочих дні за рішенням керівника відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника.

Нормами Закону №3038-VI та Порядку №553, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення позапланового заходу державного архітектурно-будівельного контролю. Лише їх дотримання може бути належною підставою для проведення позапланової перевірки та оформлення її результатів, які створюють для суб`єкта містобудування юридичні наслідки. Невиконання органами державного архітектурно-будівельного контролю вимог законодавця щодо порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої /аналогічна правова позиція Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 в справі №826/7847/17/.

 Беручи до уваги, окрім іншого приписи пункту 9 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 №294, яким передбачено видання Держархбудінспекцією в межах наданих їй повноважень наказів організаційно-розпорядчого характеру, організації та контролю їх виконання, дійшов висновку, Верховний Суд дійшов висновку, що письмове рішення керівника відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника оформляється відповідним наказом, в якому зазначаються мотиви та правові підстави продовження перевірки.

Відсутність такого наказу свідчить про безпідставність продовження перевірки, а відтак є самостійною і достатньою підставою для висновку про незаконність її проведення понад встановлений Порядком №553 строк і, як наслідок, зумовлює скасування рішень, прийнятих за результатами проведення заходу державного архітектурно - будівельного контролю /аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №820/6909/16, від 26.02.2020 у справі №826/7847/17, від 15.05.2020 у справі №826/12176/16, від 17.07.2019 у справі №822/714/16, від 23.10.2019 у справі №822/678/16, від 13.04.2021 у справі №826/16334/18/.

Підсумовуючи, Верховний Суд виснував, що порушенням порядку проведення перевірки є її проведення після закінчення дії направлення за відсутності доказів на підтвердження продовження строку його дії та відповідного наказу про продовження строку проведення перевірки.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97356966 https://precedent.ua/97356966

Справи, що виникають із спорів щодо застосування законодавства про працю та зайнятість населення

1. Постанова КАС ВС від 01.06.2021 в справі №160/294/19: у разі одержання повідомлення від органу Держпраці до розгляду справи, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у розгляді справи.

На державний орган покладено обов`язок повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення. При цьому, зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без доказів його отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим. Множинність способів повідомлення про час та місце розгляду справи (рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам) дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Відтак, особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо /аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №813/3415/18/.

Разом з тим, справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається також обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду наголошує на тому, що обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, слід також зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в розгляді справи, не можуть бути підставою для скасування рішення про притягнення до відповідальності.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до розгляду справи, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у розгляді справи /аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №813/3415/18, від 15.01.2021 у справі № 1340/3731/18, від 04.03.2021 у справі № 160/8027/18, від 17.03.2021 у справі №160/9340/18/.

Текст постанови: https://precedent.ua/97356973 https://reyestr.court.gov.ua/Review/97356973

 Справи, що виникають із спорів у сфері земельних правовідносин

1. Постанова КАС ВС від 03.06.2021 у справі №818/1555/17: Держгеокадастр не відноситься до державних органів, на які поширюється дія Закону України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо того, що на спірні правовідносини розповсюджуються норми Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а відтак, посилання позивача на Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Закон України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є безпідставним                     / аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 в  справі №806/1723/18 /.

Держгеокадастр не відноситься до державних органів, на які положеннями Закону N877 покладено здійснення заходів державного контролю. На спірні правовідносини розповсюджуються норми Закону N963-IV. З огляду на це, посилання позивача на Закон України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є безпідставним. Тому, наказ Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Сумській області від 06.06.2017 №321-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" винесено в межах повноважень відповідача та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97393074 https://precedent.ua/97393074 

 Справи, що виникають із спорів у сфері податкових правовідносин

 1. Постанова КАС ВС від 02.06.2021 в справі № 815/1504/17: щодо скасування реєстрації ПН.

Платник податків зобов’язаний скласти податкову накладну саме на дату виникнення податкових зобов’язань. Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню або дата відвантаження товарів.

Однією з умов реєстрації податкових накладних є позитивний результат перевірки ДФС електронного цифрового підпису, накладеного на неї.

Позивач як платник податків, перебуває з ДПС України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у відносинах вертикального підпорядкування і завдяки діям або рішення даного суб`єкта владних повноважень залежить поновлення його реєстраційної суми (ліміт), на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН.

Формула обрахунку суми податку на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН наведена в п. 200-1.1 ст.200 -1 ПК України. Дана формула встановлює, що реєстраційна сума (ліміт), на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН, автоматично зменшується на суму зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

Звертаючись із даним позовом /про визнання бездіяльності протиправної у формі не ухвалення рішення про відмову в прийнятті ПН до реєстрації; зобов’язання скасувати реєстрацію 47 ПН/ та обираючи належний спосіб захисту, позивач мав обґрунтовані очікування, що скасування податковим органом незаконно проведеної реєстрації 47 податкових накладних, автоматично поновить реєстраційну суму (ліміт), на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН. Така вимога позивача спирається на положення п.20 Порядку №1246.

Так, п.20 Порядку №1246 встановлює, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

За вказаного правового регулювання колегія суддів Верховного Суду вважає цілком обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про належність обраного позивачем способу захисту порушених прав, оскільки він не суперечить закону і забезпечує ефективний спосіб їх відновлення.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97393191 https://precedent.ua/97393191 

2. Постанова КАС ВС від 03.06.2021 в справі № 805/767/18-а: щодо підтвердження реальності господарських операцій, які дають право на платнику податків на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Текст постанови: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97393611 https://precedent.ua/97393611