УЗАГАЛЬНЕННЯ правових висновків Верховного Суду станом на 02.07.2021

І. Спори, що виникають із земельних правовідносин

1.1. Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Частина сьома статті 118 ЗК України, визначає вичерпний перелік підстав для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, частини шоста та сьома статті 118 ЗК України не передбачають складання жодного переліку земельних ділянок для цілей надання дозволів на розроблення проектів землеустрою. Крім цього, Стратегія, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 не є нормативно-правовим актом, а визначає напрямки удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними на майбутнє.

 Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, якими, зокрема, є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 затверджено Стратегію, якою передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що цією Постановою Кабінету Міністрів України на момент її чинності не було встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші, ніж зазначені у переліку, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.

Верховний Суд також зазначив, що зміст норм частин 6-7 статті 118 ЗК України не передбачає складення жодних переліків земельних ділянок для цілей надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки і не визначає включення земельної ділянки до відповідного переліку як передумови для надання такого дозволу. Інших норм законів, які б передбачали включення земельної ділянки до відповідного переліку, відповідач не зазначив, а судом таких не встановлено.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не встановлено такої підстави як відсутність земельної ділянки у відповідному переліку або здійснення продажу права оренди на земельні ділянки у кварталі, що передує, у якості передумови для визначення ліміту можливої безоплатної приватизації земельних ділянок у процентному співвідношенні до вчиненого такого продажу права оренди у попередньому кварталі.

При цьому, Стратегія не є нормативно-правовим актом, що містить обов`язкові до виконання норми права. Вона лише визначає напрямки удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними на майбутнє.

 Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №803/1232/17 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97976706 https://precedent.ua/97976706

 ІІ. Спори, що виникають із податкових правовідносин

2.1. Про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Факт державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних із зміною місцезнаходження юридичної особи, не створює перешкод для контролюючого органу для здійснення своїх повноважень. При цьому, відсутність юридичної особи за своїм місцезнаходженням є підставою для припинення юридичної особи, а не мотивом щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів щодо зміни місцезнаходження.

 В даній справі контролюючий орган покликався на те, що останнього позбавлено можливості виконати свої функції стосовно належного обліку ТОВ «Будівельна компанія «Євро Еліт Буд» контрольно-перевірочної роботи, оскільки відомості про фактичну адресу місця реєстрації товариства не відповідають дійсності. У зв’язку із чим звернувся до адміністративного суду із позовом в якому просив скасувати реєстраційні дії щодо державної реєстрації змін до установчих документів, в частині місцезнаходження юридичної особи.

Переглядаючи справу КАС ВС зазначив наступне.

Відповідно до пункту 67.2 статті 67 Податкового кодексу України, контролюючі органи в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо: припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Саме з цією метою законодавець зобов`язує платника податків стати на податковий облік.

Зазначена законодавча норма встановлює повноваження органу доходів і зборів звертатись до суду з позовами про припинення юридичної особи, відміну державної реєстрації юридичної особи (фізичної особи-підприємця), скасування державної реєстрації змін до установчих документів саме з метою забезпечення контролю за виконанням податкового обов`язку платниками податків.

У такому разі внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність юридичної особи відповідача за місцезнаходженням може бути підставою для припинення цієї юридичної особи, а не мотивом для скасування державної реєстрації змін до установчих документів щодо зміни місцезнаходження, на чому наполягає позивач, оскільки саме припинення юридичної особи ТОВ «Будівельна компанія «Євро Еліт Буд» є належним засобом податкового контролю.

Разом з тим, ГУ ДФС у Полтавській області не доведено факт порушення його прав та неможливості реалізації визначених законодавством функцій (до яких не віднесено контроль за внесенням до Реєстру достовірних відомостей щодо місцезнаходження юридичної особи), у зв`язку зі зміною місцезнаходження платника податків. Сам факт державної реєстрації змін до установчих документів, пов`язаних зі зміною місцезнаходження юридичної особи, не створює перешкод для здійснення позивачем своїх повноважень.

 Постанова Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі  №440/4738/18 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97976798 https://precedent.ua/97976798

 2.2.  Строк 1095 днів не поширюється на правовідносини, які пов’язані із підтвердженням обґрунтованості адміністративного арешту майна.

 За приписами п.94.6 статті 94 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків. Відповідно до п.94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Проте, ГУ ДПС України звернулося до суду в загальному порядку, що не суперечить вимогам КАС України, відтак строк звернення до суду встановлений частиною другою статті 122 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що 01.11.2019 є днем виникнення підстави, що дала суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення позову до суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, оскільки прийнято рішення застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Отже, звернувшись до суду 04.08.2020 позивачем пропущений установлений частиною другою статті 122 КАС України тримісячний строк звернення до суду.

Стосовно посилань податкового органу на строк давності - 1095 днів, який установлений статтею 102 ПК України, колегія суддів зазначає, що за змістом цієї статті строк - 1095 днів, не поширюється на правовідносини, які пов`язані з підтвердженням обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Таким чином, є правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування строку звернення до суду - 3 місяця, який встановлений абзацом другим частини другої статті 122 КАС України.

 Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 380/6164/20 за посиланням: https://precedent.ua/97977175 https://reyestr.court.gov.ua/Review/97977175

ІІІ. Спори, що виникають у сфері здійснення публічних закупівель

3.1. Замовник має право вибору технології виготовлення продукції, яка є предметом закупівлі, та не обмежений у можливості встановлювати вимоги, які спрямовані на забезпечення задоволення його потреб у продукції з відповідними технічними характеристиками.

З системного аналізу правових норм у цій справі, зокрема, зі змісту положень статті 22 Закону № 922-VIII можна дійти висновку, що цей Закон обмежує умови щодо визначення у тендерній документації конкретної торговельної марки, фірми, патенту, конструкції або типу предмета закупівлі, джерело його походження або виробника, проте не забороняє визначати в технічній специфікації тендерної документації технології (способу) виготовлення предмета закупівлі.

Наведене дає підстави для висновку, що замовник має право вибору технології виготовлення продукції, яка є предметом закупівлі, та не обмежений у можливості встановлювати вимоги, які спрямовані на забезпечення задоволення його потреб у продукції з відповідними технічними характеристиками. Відповідність продукції позивача вимогам певних стандартів, які вказані у технічній документації, не забороняє замовнику у такій документації встановлювати інші вимоги щодо предмета закупівлі, які відповідатимуть його потребам.

 Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 826/7945/18 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97977057 https://precedent.ua/97977057

IV. Спори, що виникають із відносин публічної служби

 4.1. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця за наслідками дисциплінарного провадження повинен містити правове обґрунтування обраного виду стягнення.

 Дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується роботодавцем до працівника, який порушив трудову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення державним службовцем дій, які містять склад дисциплінарного проступку. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини державного службовця з`ясовуються під час дисциплінарного провадження, за наслідками якого вирішується питання щодо наявності чи відсутності у його діях складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. При цьому таке рішення повинно бути обґрунтоване у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.

 Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 200/10988/19-а за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97977070 https://precedent.ua/97977070

V. Спори, що виникають у сфері містобудівної діяльності

 5.1. Про оскарження рішення, яким затверджено детальний план території.

 Генпланом передбачено розвиток напрямів використання територій міста, а не її стале використання, у зв`язку з чим судом не приймаються посилання позивачів на наявні розбіжності між Генпланом та детальним планом території, затвердженим оскаржуваним рішенням. Крім того, суд вважає, що невідповідність двох актів органу місцевого самоврядування, зокрема, Генплану та детального плану території, затверджених рішеннями одного й того ж органу, не може бути підставою для скасування одного з них, за відсутності встановлених актами вищої юридичної сили безпосередніх вказівок про це (аналогічна правова позиція у постанова КАС ВС від 26.04.2019 у справі № 826/11046/16 ).

 Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №1.380.2019.000578 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97933625 https://precedent.ua/97933625

 5.2. Про порядок видачі сертифіката на закінчений будівництвом об’єкт.

Перелік підстав для відмови у видачі сертифіката, визначений пунктом 27 Порядку №461 є вичерпним. Разом з тим, коли орган державного архітектурного контролю відмовляє у видачі сертифіката з підстав ненадання документів, то повинен вказати яких конкретних документів особою не надано.

 В даній справі позивач звернувся до Державної архітектурно-будівельної інспекції України із заявою про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та видачу сертифіката на об`єкт будівництва.  До заяви про видачу сертифіката додано Акт готовності об`єкта до експлуатації від 20.07.2020.

Підставою для видачі сертифіката є заява замовника про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, а також акт готовності об`єкта до експлуатації.

Пунктом 27 Порядку № 461 передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю відмовляє у видачі сертифіката з таких підстав:

неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката;

виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

невідповідність об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил.

У разі прийняття рішення про відмову у видачі сертифіката орган державного архітектурно-будівельного контролю надсилає замовнику (його уповноваженій ним особі) протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви рішення з обґрунтуванням причин відмови за формою згідно з додатком 11 до цього Порядку. Зазначене кореспондується із частиною 7 статті 39 Закону № 3038.

За такого правого регулювання відповідач мав право відмовити позивачу у видачі сертифікату лише з підстав визначених законодавством.

В рішенні № ІУ 123200807917 від 13.08.2020 в якості підстави для відмови у видачі сертифікату, зазначено абзац 4 пункту 27 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, а саме: не надання документів, необхідних для прийняття рішень.

Водночас відповідачем не обґрунтовано, яких конкретно документів не було надано позивачем, не наведено жодних обставин щодо невідповідності чи недостовірності даних акту готовності об`єкта до експлуатації вимогам чинного законодавства чи проектній документації, невідповідності об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 по справі №826/162/18).

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом. Підстави, за яких відповідач наділений повноваженнями для прийняття рішення про відмову у видачі дозвільного документу, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, а позивачем дотримані вимоги щодо надання процедури, форми та переліку документів, за сукупністю дотримання таких вимог позивачем, у відповідача немає вибору між декількома варіантами правомірних управлінських рішень, тому такі повноваження не є дискреційними.

Верховний Суд приходить до висновку, що подібність правовідносин полягає, зокрема, у тотожності суб`єктного складу учасників відносин: позивач є приватною особою, а відповідач-суб`єкт владних повноважень, який за наслідками розгляду документів на отримання дозволу мав прийняти рішення.

Подібними є також у перелічених справах та у цій справі предмет правового регулювання та умови застосування правових норм, що полягає у наданні оцінки межам дискреційних повноважень органу при прийнятті рішення дозвільного характеру та умов, за яких прийняття суб`єктом владних повноважень певного рішення на користь заявника не є дискреційним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що для отримання сертифіката готовності об`єкта будівництва чинне законодавство вимагає від замовника подачу заяви та акту готовності об`єкта експлуатації, цей перелік документів є вичерпним. Тобто, наявність у позивача усієї необхідної документації та готовність об`єкта експлуатації підтверджена матеріалами справи.

Відповідачем не наведено жодних обставин щодо невідповідності чи недостовірності даних акту готовності об`єкта до експлуатації вимогам чинного законодавства чи проектній документації, невідповідності об`єкта проектній документації на будівництво такого об`єкта та/або вимогам будівельних норм, стандартів і правил.

Вказаний акт підписаний без зауважень всіма без виключення особами, які визначені частиною 2 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Саме на ДАБІ, як на суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок у визначений спосіб довести той факт, що відомості, які містяться в акті готовності об`єкта до експлуатації не відповідають дійсності, в іншому випадку відомості акта готовності об`єкта до експлуатації слід вважати достовірними.

Отже, обставини, встановлені судами у цій справі, передбачають лише один варіант правомірної поведінки суб`єкта владних повноважень-прийняття рішення про видачу позивачу сертифікату.

Враховуючи подання позивачем всіх необхідних документів, визначених чинним законодавством для отримання сертифікату, належним та ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання ДАБІ видати сертифікат на об`єкт.

Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №640/20724/20 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97880951 https://precedent.ua/97880951