Узагальнення правових висновків Верховного Суду станом на 30.07.2021

І. Спори, що виникають з приводу застосування законодавства про працю та зайнятість населення

1.1. Договір підряду повинен містити всі його істотні умови, а саме предмет договору із зазначенням кількісно-якісних характеристик роботи, яка має надаватися за договором.

 З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулювано - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17, 06 березня 2019 року у справі №802/2066/16-а, 13 червня 2019 року у справі №815/954/18).

КАС ВС зазначив, що за приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про виконання робіт або надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Колегія суддів зазначає, що істотною умовою договору підряду є предмет договору. Найважливішою ознакою предмета договору підряду є якість виконаної роботи, вимоги до якої встановлені в ст. 857 ЦК України. Робота має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру; якість цієї роботи має відповідати якості, визначеній у договорі, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові; результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру.

В даній справі предмет договору підряду визначено, як роботи по переміщенню вантажу. В акті приймання виконаних робіт зазначено, що пред’явлено до здачі такі виконанні роботи: переміщення товару по території.

Також з умов договору неможливо встановити, як вимірювалися виконувані роботи, як визначалася їх вартість, хто та у який спосіб організовував роботи з переміщення вантажу.

Наведені умови цивільно-правового договору не відповідають ознакам, що притаманні цивільно-правовому договору, оскільки не містять всіх істотних умов договору підряду, зокрема, чіткого визначення предмета договору із зазначенням кількісно-якісних характеристик роботи, яка має надаватися за договором.

(2) Приписами Порядку № 295 не передбачено права написання пояснень за працівника самим інспектором та права підписувати ці пояснення замість особи, у якої ці пояснення начебто були відібрані.

Зокрема, у випадку відмови особи від підпису доцільно було б ставити питання такій особі у присутності свідків, які могли б підтвердити достовірність сказаного та записаного.

 Повний текст постанови КАС ВС від 28.07.2021 у справі №2040/8124/18 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98613041 https://precedent.ua/98613041

 ІІ. Спори, що виникають із податкових правовідносин

 2.1. Щодо формування податкового кредиту: суд зобов’язаний перевірити доводити контролюючого органу щодо фіктивності підприємницької діяльності контрагентів платника податків, як підстави виключення з податкового обліку фінансових показників операцій з такими контрагентами, обґрунтований посиланням на інформацію щодо такого роду діяльності, отриману в процедурах кримінального провадження, в тому числі, на свідчення (пояснення) посадової особи господарюючих суб`єктів (контрагентів платника податків).

 Для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо фактичний рух активів або зміни в активах.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку (цей принцип закріплено статтею 4 Закону №996-XIV) відповідає сутності податкового обліку, який, згідно з частиною другою статті 3 цього ж Закону, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Обов`язковою умовою для визнання документів доказом у адміністративній справі відповідно до вимог статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) є їх достовірність. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Висновок Верховного Суду України полягає у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім випадку, якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, має бути врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування витрат є безпідставним.

У справах №21-421а11, №826/8465/14, №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (послуг), а тому включення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Відсутність вироку у кримінальному провадженні не звільняє суд, який розглядає адміністративну справу, від обов`язку перевірити та надати належну оцінку повідомленим контролюючим органом фактичним обставинам, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, тому що такі обставини входять до предмета доказування в адміністративній справі з відповідним предметом адміністративного позову.

Необхідність з`ясування обставин щодо фіктивності контрагентів позивача обумовлена, крім того, обставинами, які характеризують діяльність цих постачальників, а також неспростованими доводами відповідача щодо відсутності у них матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарських

встановлених заходами податкового контролю обставин щодо фіктивної діяльності контрагентів позивача зробити висновок, що оцінка судами попередніх інстанцій доказів у справі зроблена правильно, не можна.

Верховний Суд у постановах від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 06.05.2020 у справі №640/4687/19, від 03.01.2018 вказав, що встановлення обставин у справі, в якій спір стосується факту господарських операцій, вимагає від суду перевірки доводу контролюючого органу про фіктивність підприємницької діяльності з боку контрагентів платника податків, як підстави виключення з податкового обліку фінансових показників операцій з такими контрагентами, обґрунтований посиланням на інформацію щодо такого роду діяльності, отриману в процедурах кримінального провадження, в тому числі, на свідчення (пояснення) посадової особи господарюючих суб`єктів (контрагентів платника податків). Такі обставини мають значення для розгляду справи, спір в якій виник у зв`язку з виключенням з податкового обліку сум податкового кредиту та витрат за операціями з такими контрагентами, і відповідно до частини другої статті 73 КАС входять до предмета доказування. Вчинені під час здійснення протизаконної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

 Повний текст постанови КАС ВС від 19.07.2021 у справі № 1.380.2019.002018 за посиланням: https://precedent.ua/98645850 https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645850

 2.2. Відповідно до приписів Податкового кодексу України вимога про те, що сільськогосподарський товаровиробник має бути юридичною особою стосується платників єдиного податку 4 групи. Для всіх інших правовідносин сільськогосподарським товаровиробником може бути як фізична так і юридична особа, яка є платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.

 (1) Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.

Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не може бути підставою для звільнення від оподаткування.

Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності.

Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням.

(2) Визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дане положення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно»

Посиланням відповідача на те, що позивач не підпадає під визначення сільськогосподарський товаровиробник, суди надали відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції та зазначає, що відповідно до приписів Податкового кодексу України вимога про те, що сільськогосподарський товаровиробник має бути юридичною особою стосується платників єдиного податку 4 групи. Для всіх інших правовідносин сільськогосподарським товаровиробником може бути як фізична так і юридична особа, яка є платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.

 Повний текст постанови КАС ВС від 29.07.2021 у справі № 620/3530/18 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645949 https://precedent.ua/98645949

 2.3. Щодо анулювання реєстрації платника ПДВ

 Припинення дії договору про спільну діяльність, що підтверджується відповідним підтвердним документом, має наслідком прийняття податковим органом на підставі підпункту «з» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість уповноваженої особи, що веде облік результатів діяльності за таким договором.

 Повний текст постанови КАС ВС від 29.07.2021 у справі № 826/4555/17 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645952 https://precedent.ua/98645952  

 2.4. Щодо сплати авансових внесків з податку на прибуток

Платник податку, в якого при сплаті авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів утворилася сума, що перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, вправі зменшити сплату внесків з цього податку на суму перевищення у наступних звітних місяцях до повного її погашення. Платник податку має право також очікувати від контролюючого органу дії щодо зарахування суми перевищення у рахунок зменшення авансових внесків з податку на прибуток у визначених законом наступних звітних місячних періодах.

 Повний текст постанови КАС ВС від 26.07.2021 у справі №826/25921/15 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98614693 https://precedent.ua/98614693

 2.5. Недоліки в заповненні опису (номенклатури) товарів/послуг у податкових накладних не призводять до неможливості ідентифікації факту та змісту господарських операцій, за умови належного заповнення інших реквізитів податкових накладних та реального здійснення відповідних операцій.

 При оцінці відповідності заповнення податкових накладних вимогам чинного законодавства необхідно враховувати, що окремі недоліки в їх заповненні не тягнуть за собою втрату податковими накладними статусу належних податкових документів.

Податкові накладні є належними та підтверджують право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати продавця, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.

Відтак недоліки в заповненні опису (номенклатури) товарів/послуг у податкових накладних не призводять до неможливості ідентифікації факту та змісту господарських операцій, за умови належного заповнення інших реквізитів податкових накладних та реального здійснення відповідних операцій, які призвели до об`єктивної зміни складу активів платника податку-покупця, як з`ясовано судами в даній ситуації, а також не заперечується контролюючим органом, та, відповідно, не тягнуть втрати ними статусу належних податкових документів.

 Повний текст постанови КАС ВС від 26.07.2021 у справі № 820/5498/16 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98614696 https://precedent.ua/98614696

 ІІІ. Спори, що виникають з відносин публічної служби

 3.1. Суб’єкт призначення має право розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу з будь-яким державним службовцем, з-поміж іншого і з державним службовцем у період проходження останнім випробувального строку.

 Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

Спірним у цій справі питанням була правомірність звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у період проходження ним випробувального терміну.

З цього приводу слід звернути увагу на приписи частини сьомої статті 35 Закону № 889-VIII, в якій обумовлено, що у разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.

Водночас частиною шостою цієї ж статті встановлено, що суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.

Тобто вказана норма передбачає дискреційні повноваження суб`єкта призначення щодо звільнення державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону.

При цьому жодних застережень та імперативу вказана правова норма не містить.

Натомість за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до частини першої статті 87 № 889-VIIІ однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу з будь-яким державним службовцем, з-поміж іншого і з державним службовцем у період проходження останнім випробувального строку.

Щодо підстави припинення державної служби у зв`язку зі встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, слід вказати, що випробувальний строк установлюється для того, щоб особа проявила свої професійні якості на новій посаді, показала себе як кваліфікований і відповідальний працівник.

Оцінку тому наскільки добре державний службовець виконує свої обов`язки здійснює, насамперед, суб`єкт призначення. Водночас для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року в справі № 809/1157/17 та від 16 жовтня 2020 року у справі № 489/548/17).

Крім того, аналізуючи наведені норми можна дійти висновку, що проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державної служби є обов`язковим, встановлення випробування при призначенні особи на посаду державної служби вперше є обов`язковим строком до шести місяців, а у разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби.

Така позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 805/1298/17-а.

Повний текст постанови КАС ВС від 28.07.2021 у справі №640/11024/20 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645871 https://precedent.ua/98645871

IV. Спори, що виникають із застосування Закону України «Про виконавче провадження»

 4.1. Щодо застосування статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Визначення місця виконання виконавчого документа щодо фізичної особи-боржника має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника при цьому, будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон пов’язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Підставою для відкриття касаційного оскарження відповідач зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.

КАС ВС переглядаючи дану судову справу роз’яснив порядок застосування статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виходячи з наступного.

ВС наголосив, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Закріплені у статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків.

У вказаній постанові Суд дійшов висновку про те, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Наведена правова позиція підтримана в постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, в якій серед іншого КАС ВС зробив дійшов таких правових висновків, що можуть використовуватись під час розгляду даної категорії справ:

- приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України;

- факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання;

- частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»;

- незареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самою особою (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні вказаного Закону;

- виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись;

- відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень;

- не з`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

 Повний текст постанови КАС ВС від 29.07.2021 у справі № 260/3601/20 за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645882 https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645882